|
Ну як, старі рани дають про себе знати?
На репетиціях, якраз, старі рани дають про себе знати, але для того, щоб ці рани
не нагадували про себе, я намагаюся концертувати. Точніше не я, а ми, вибачте.
Ми намагаємося брати різну роботу, і якщо є концерти, то ми із задоволенням на
них погоджуємося. На останньому виступі, вірніше на першому і останньому
повноцінному концерті, який у нас був на цей момент, я спочатку вийшлов зі
спеціальним бандажем, який підтримує мені живіт. Мені ще важко напржувати прес,
а без пресу співати я не вмію і це нормально. Але вже на пісні третій-четверті я
зняв його, бо відчував себе хворою людиною. А коли я зняв його – то відчув себе
тим, яким я був до аварії.
За цей реабілітаційний час, що пройшов після катастрофи, ти щось написав таке,
що відображатиме твої післяаварійні переживання?
Знаєш, я такий мазохіст, що мені навіть сподобався той стан, в якому я
перебував. Я маю на увазі моральний стан, бо фізично мені було дуже важко. Я
брав телефон, бо писати ручкою чи олівцем, мені було дуже складно, і починав
набирати якісь тексти. На ранок... точніше то був не ранок, бо в мене змішалися
і день, і ніч, і вечір... Тобто коли я прокидався і читав те, що написав, то
було психологічно складно зрозуміти, що ця людина хоче. І я зробив висновок, що
цього не треба показувати людям, бо воно не те що альтернативне, воно просто
зрозуміле лише мені, принаймні мені так здавалося. А цього я найбільше боюся –
коли щось зрозуміле тільки мені. Я навіть боявся комусь дати почитати те моє
творіння. Тому я вирішив, що в тому стані, в якому я перебував у реанімації і
потім у реабілітації, нічого не творитиму. Інколи, коли якісь позитивні моменти
відвідували мою хвору голову – я щось записував. Зрештою, це не будуть якісь
закінчені твори, це будуть просто висновки. Висновки будуть позитивними, але не
тими ліричними і сопливими піснями. Я люблю ті награння, які ми маємо, але це
все буде набагато позитивніше, набагато... і буде конкретнішим. Я маю на увазі
текст. Музика вже записана і її нема можливості змінити. Слава Богу, що я
потрапив у цю аварію. Дякую Богу, що він дав мені задуматися, подивитися на
минуле і зробити якісь висновки, щоб майбутнє відрізнялося від того що було. В
момент, коли я потрапив в аварію, я був у творчому пошуку і не дописав певні
тексти, а це ДТП мені допомогло. Вибачте, це знову мазохізм, але цей шанс я
використаю так як треба.
Коли ти ще був на лікарняному, ми спілкувалися з музикантами Другої Ріки, і вони
сказали, що доробляють уже наступний синґл, але є тільки музична основа, бо
текст залишається за тобою. То ти вже ці слова написав?
На сьогодні я маю ідеї майже на всі пісні з наступного альбому і якісь тези на
цю композицію. Я перебуваю в такому стані, що в мене дуже багато думок, і якщо
зліпити їх докупи, то в мене вийде цілісний альбом. Хлопці мені розказували про
цю пісню, але я в деяких моментах з ними не згоден. Щоб вибрати наступний синґл,
ми маємо мати на руках весь альбом. Ніби-то було б зараз вигідно запустити якусь
романтично-ліричну пісню, зняти сопливий кліп, мовляв «ось як він страждав, і
тепер він встав!»... Ми взагалі б не хотіли про це говорити і піарити це ДТП.
Так трапилося, що всі про це дізналися і люди почали передавати все це по радіо
і телебаченню. Дякую всім, хто підтримав мене, бо без цих людей я напевно би і
не встав. Тому, повертаючись до пісні, я б хотів, щоб вона була швидка,
динамічна і позитивна. Можливо навіть іронічна. Так щоб не спекулювати на тому
моменті аварії і щоб люди зрозуміли мене правильно. Мені б не хотілося бути тим
артистом, який використовує все що з ним трапляється.
А як у тебе зараз з автомобілями? Не страшно сідати за кермо?
Мені дуже пощастило в цьому ДТП, бо я «вирубився» відразу, коли з’їхав з траси.
Я не пам’ятаю взагалі нічого. Тобто сюжет я не можу відтворити. А коли людина не
пам’ятає чого боятися – то і нема чого боятися. Тому я не боюся сідати за кермо.
Врешті-решт я розумію, що всі ми ходимо під Богом і це може трапитися з ким
завгодно. І я не виняток. Я така сама жива людина і розумію, що нема чого
боятися. Якщо боятися – то взагалі нема чого ходити в туалет і треба взагалі не
вставати з ліжка, а лежати в ньому і чекати смерті. Треба жити далі і я дуже
хочу жити, хочу творити, мені ще є багато чогос казати. Так що я нічого не
боюся, окрім того, що я трішечи став забобонний і не дуже люблю говорити людям
про те, що я дуже щаслива людина. Є люди, які навіть не знаючи цього можуть
послати негативні флюїди. Тому я не буду казати про те, який я щасливий. Але я
щасливий від того – що я живий. |
