|
...За
кілька тижнів до інтерв'ю злі язики нашептали, що Харчишин підстригся. Я
не хотіла цьому вірити (маю сентимент до чоловіків з гарним і не дуже
коротким волоссям), аж доки сама не побачила. І таки не стрималася від
питання:
Чому ти підстригся?
О, то довга історія... Я дуже прискіпливо ставлюся до живих концертів.
Одного разу ми мали два виступи підряд: один — на Майдані, другий — на
Європейській площі. Перший концерт відіграли класно, був гарний звук.
Потім перебігли на Майдан. Там якісного саундчеку не було. Та
там в
принципі не було саундчеку! Звук не був настроєний на нас... Просто
вийшли на сцену, включилися і погнали. Пісень сім-вісім я заспівав
нормально, "на автоматі", хоч і не чув нічого. А от одну з улюблених,
народних вже пісень "Так мало тут тебе" тягнув на півтона нижче від
початку до кінця. Вийшло просто фальшиво, лажово!
Коли я зійшов зі сцени, мені почав народ телефонувати, питати, що це
було, що зі мною сталося. Бо той концерт пішов в прямий ефір одного з
всеукраїнських телеканалів. Я ж не буду пояснювати усім, що виною усьому
технічні проблеми чи що там ще. Поганому танцюристу, як то кажуть...
Після того випадку я був у депресії доби три. Перша доба пройшла з
коньяком. А ще, виявляється, з ножицями — коли я прокинувся вранці, то
не впізнав себе. Я себе сам підстриг! То була своєрідна терапія, я
пам'ятаю, що в той момент, коли стриг себе, мені стало справді краще.
Але тільки в той момент, бо коли я вранці глянув на себе в дзеркало,
мені стало набагато гірше :))). Я побіг в найближчу "трьохрубльову"
перукарню, і мене більш-менш порівняли. Так і знайшов новий імідж до
нового альбому. Мабуть, бажання змін у мене підсвідомо сиділо в голові.
І часто у тебе невдачі у житті виливаються у якісь
зовнішні зміни?
Так, досить часто. Взагалі, усі довкола страждають від мене. Можливо, це
тому, що я народився під жалюгідним знаком Близнят. Я постійно змінююся,
постійно з'являються у мені якісь суперечності, а від того страждають
люди. Я намагаюся бути постійним, та не знаю, чи мені це вдається. Але є
і позитивні моменти — завдяки тому якось прогресуємо, з'являються нові
пісні, щось народжується. Та я знаю точно, що люди не мають страждати
від того, щоб я написав якусь класну пісню. Це неправильно.
Ти згадав про новий альбом. Коли вже нарешті його
можна буде в руках потримати?
Про новий альбом поки що рано говорити. Він ще не записаний. Наш щільний
гастрольний графік трохи заважає працювати творчо. Та, власне, вже
навіть і не творчо. Немає часу навіть на те, щоб записати бодай одну
пісню! Така ситуація склалася через те, що український артист живе на 95
відсотків з того, що грає живі концерти. Це ні для кого не секрет. Тому
я організаторам концертів ми поки що відмовити не можемо.
Тобто наразі випуск відкладається.
Так. і причина цьому — ще й певні внутрішні проблеми, про які зараз ще
не хотів би говорити. Тішить хіба те, що новий матеріал у принципі, в
нас є. Так що ми його не поховаємо, це можемо гарантувати.
Новеньких кліпів від "Другої ріки" теж давно не
видно...
Знімати кліпи на пісні з альбому "Рекорди", як на мене, вже немає сенсу.
А через те, що відкладається запис пісень з нового альбому відкладається
й вихід нових кліпів. Прогнозовано першим синглом стане пісня "День і
ніч”. Я не можу сказати точно, коли кліп таки з’явиться, не хочу бути
брехуном. Та обіцяю, що до нового року він таки буде.
Чи є якісь речі, про які ти ніколи не будеш
співати і які ніколи не стануть темою пісні?
Свого часу я думав, що ніколи не писатиму про політику. Ніколи не брався
за якісь соціальні теми. А тепер, думаю, що це, загалом кажучи, можливо.
Але для цього потрібен якийсь поштовх, критична ситуація. Бо, по суті,
пісня — це той згусток енергії, який проситься на волю. Поки що мене
нічого політичного чи соціального не зачепило до настільки, щоб я про це
заспівав.
Як вважаєш, серед наших музикантів є конкуренція?
Думаю, що так. Та лише в зароблянні грошей. Якщо не беруть тебе на
якийсь виступ, беруть іншого. А в якісному сенсі конкуренції немає.
Шоу-бізнес, принаймні нині, більше залежить від телеканалів, ротацій,
від якихось піар-ходів, ніж від якості виконання музичного матеріалу.
Тому і якість у нас на останньому місці. На жаль.
До того ж у нас не такий шоу-бізнес, як приміром, у Британії, де
Галлахер (вокаліст гурту "Оаsis". — Авт.) б'є морду якомусь
попсовому виконавцю або навіть колезі по цеху. У нас такого ще немає. Чи
то менталітет наш український такий лицемірний, чи просто виконавців у
вищому ешелоні бракує... Не знаю. Але наші музиканти постійно
зустрічаються на тих самих концертах і намагаються якщо не дружити, то
приятелювати. Всі ж з одного баняка їдять.
А кому з наших виконавців симпатизуєш?
Я маю симпатію до деяких музикантів з деяких груп, а не до самого
колективу. Мені подобається Юра Хусточка. Я б не сказав, що ми з ним
великі друзі, але з ним мені справді приємно спілкуватися. Той самий Луї
Франк... "Esthetic Education" мені дуже подобається. Взагалі, я думаю,
що це найкраща група в Україні. Шкода, що співають англійською, — для
України це поки що зарано. Якби вони були британцями чи просто з
Західної Європи, тоді було б усе правильно. Також мені подобаються
молоді виконавці, які, на щастя, постійно з'являються. Чим більше
молодих, тим більше стимулу працювати!
Яку роль у твоїй творчості відіграє публіка?
Не головну, це напевно. Перш за все — твої відчуття і натхнення. А люди
бувають всілякі. Публіка, яка випадково приходить на площу, чує знайомі
нотки і йде собі далі — то одна справа. Це люди, з якими дуже важко
працювати, тому що ти їм взагалі не потрібен. Їм, окрім себе самого,
свого настрою, на цей момент нікого і нічого не потрібно.
А от з людьми, які є твоїми шанувальниками, які цілеспрямовано йдуть
купувати твої диски, стежать за новинами про тебе, працювати і простіше,
і цікавіше. На жаль, таких фанів — лише п'ять відсотків серед усіх, хто
нас слухає. Можливо, саме тому ми граємо інколи не те, що хочемо. Народ
хоче слухати хіти, які вже задовбали... Мене самого, правду кажучи,
інколи нудить від тих пісень. Але нічого не вдієш, ми залежимо від
більшості. Але тим самим змушуємо страждати той відсоток публіки, яка
направду є нашою...
Є гарна історія, що пісню "З хвилини" ти записав
на сторінках "Плейбою", до того ж на наступний день нічого про це не
пам'ятав. Як зазвичай відбувається процес творення нової пісні?
У мене немає ніякої схеми. По-різному буває. "З хвилини" з'явилися дуже
швидко, але це радше виняток. Так народжувалися такі пісні, як
"Математика", "Відчиняй". Усі інші мають свою історію. Немає жодної
пісні, яка б повторювалася, яка б мала якусь логічну схему. Від чого це
залежить? Хто його знає...
Що можна важливого зробити за три хвилини?
За три хвилини? Напевно, найважливіше, що можна зробити, - це дати життя
людині.
А секс на драйв міняєш часами?
Ой, важке запитання! Просто в пісні "Секс на драйв" дуже складна
історія. Такий вибух емоцій буває раз у житті. І дай Боже, щоб він таки
був... Це потрібно. Тому що коли все ламається, земля втікає з-під ніг,
коли ти залишаєшся один і все до чого ти йшов, раптом зникає, тоді ти
змушений міняти і секс на драйв для переоцінки якихось життєвих
цінностей.
Дуже часто на запитання про музику, яка тобі
подобається, ти відповідаєш: "Depeche Mode". Їх ти слухав ще з
дитинства. Чи відрізняється підліткове сприйняття музики від сприйняття
у дорослому віці?
Ясно, що вже давно немає ніякого фанатизму— я не прагну наслідувати
образи чи поводитися на сцені так, як хтось з виконавців. Любив я
слухати не тільки "Depeche Mode", груп та виконавців було дуже багато.
Ми ж не в інформаційному вакуумі живемо. Через наші вуха проходять сотні
нових пісень!
Тепер, дивлячись у минуле, я вважаю, що це було своєрідною школою
шоу-бізнесу і для мене як для вокаліста. Бо я, власне ніколи не думав,
що буду співати. Якби не голос кількох людей — Тома Йорка, Дейва Гехана,
то я б нізащо за це не взявся! У мене були віртуальні духовні
наставники, і я про це не жалкую. І те, що нас інколи порівнюють з "Depeche
Mode", — це лише від того, що нема про що говорити, нема про що писати.
Ярлики клеять музикантам-початківцям, які тільки з'являються в
аудіопросторі, а потім вони або зникають, або залишаються до смерті. Та
я думаю, що наші ярлики вже зникли. |
