Назад на пресу


ФДР 25 Грудня 2007
Перше інтерв'ю Валерія Харчишина ФДРові після ДТП

Ну як, старі рани дають про себе знати?
На репетиціях, якраз, старі рани дають про себе знати, але для того, щоб ці рани не нагадували про себе, я намагаюся концертувати. Точніше не я, а ми, вибачте. Ми намагаємося брати різну роботу, і якщо є концерти, то ми із задоволенням на них погоджуємося. На останньому виступі, вірніше на першому і останньому повноцінному концерті, який у нас був на цей момент, я спочатку вийшлов зі спеціальним бандажем, який підтримує мені живіт. Мені ще важко напржувати прес, а без пресу співати я не вмію і це нормально. Але вже на пісні третій-четверті я зняв його, бо відчував себе хворою людиною. А коли я зняв його – то відчув себе тим, яким я був до аварії.

За цей реабілітаційний час, що пройшов після катастрофи, ти щось написав таке, що відображатиме твої післяаварійні переживання?
Знаєш, я такий мазохіст, що мені навіть сподобався той стан, в якому я перебував. Я маю на увазі моральний стан, бо фізично мені було дуже важко. Я брав телефон, бо писати ручкою чи олівцем, мені було дуже складно, і починав набирати якісь тексти. На ранок... точніше то був не ранок, бо в мене змішалися і день, і ніч, і вечір... Тобто коли я прокидався і читав те, що написав, то було психологічно складно зрозуміти, що ця людина хоче. І я зробив висновок, що цього не треба показувати людям, бо воно не те що альтернативне, воно просто зрозуміле лише мені, принаймні мені так здавалося. А цього я найбільше боюся – коли щось зрозуміле тільки мені. Я навіть боявся комусь дати почитати те моє творіння. Тому я вирішив, що в тому стані, в якому я перебував у реанімації і потім у реабілітації, нічого не творитиму. Інколи, коли якісь позитивні моменти відвідували мою хвору голову – я щось записував. Зрештою, це не будуть якісь закінчені твори, це будуть просто висновки. Висновки будуть позитивними, але не тими ліричними і сопливими піснями. Я люблю ті награння, які ми маємо, але це все буде набагато позитивніше, набагато... і буде конкретнішим. Я маю на увазі текст. Музика вже записана і її нема можливості змінити. Слава Богу, що я потрапив у цю аварію. Дякую Богу, що він дав мені задуматися, подивитися на минуле і зробити якісь висновки, щоб майбутнє відрізнялося від того що було. В момент, коли я потрапив в аварію, я був у творчому пошуку і не дописав певні тексти, а це ДТП мені допомогло. Вибачте, це знову мазохізм, але цей шанс я використаю так як треба.

Коли ти ще був на лікарняному, ми спілкувалися з музикантами Другої Ріки, і вони сказали, що доробляють уже наступний синґл, але є тільки музична основа, бо текст залишається за тобою. То ти вже ці слова написав?
На сьогодні я маю ідеї майже на всі пісні з наступного альбому і якісь тези на цю композицію. Я перебуваю в такому стані, що в мене дуже багато думок, і якщо зліпити їх докупи, то в мене вийде цілісний альбом. Хлопці мені розказували про цю пісню, але я в деяких моментах з ними не згоден. Щоб вибрати наступний синґл, ми маємо мати на руках весь альбом. Ніби-то було б зараз вигідно запустити якусь романтично-ліричну пісню, зняти сопливий кліп, мовляв «ось як він страждав, і тепер він встав!»... Ми взагалі б не хотіли про це говорити і піарити це ДТП. Так трапилося, що всі про це дізналися і люди почали передавати все це по радіо і телебаченню. Дякую всім, хто підтримав мене, бо без цих людей я напевно би і не встав. Тому, повертаючись до пісні, я б хотів, щоб вона була швидка, динамічна і позитивна. Можливо навіть іронічна. Так щоб не спекулювати на тому моменті аварії і щоб люди зрозуміли мене правильно. Мені б не хотілося бути тим артистом, який використовує все що з ним трапляється.

А як у тебе зараз з автомобілями? Не страшно сідати за кермо?
Мені дуже пощастило в цьому ДТП, бо я «вирубився» відразу, коли з’їхав з траси. Я не пам’ятаю взагалі нічого. Тобто сюжет я не можу відтворити. А коли людина не пам’ятає чого боятися – то і нема чого боятися. Тому я не боюся сідати за кермо. Врешті-решт я розумію, що всі ми ходимо під Богом і це може трапитися з ким завгодно. І я не виняток. Я така сама жива людина і розумію, що нема чого боятися. Якщо боятися – то взагалі нема чого ходити в туалет і треба взагалі не вставати з ліжка, а лежати в ньому і чекати смерті. Треба жити далі і я дуже хочу жити, хочу творити, мені ще є багато чогос казати. Так що я нічого не боюся, окрім того, що я трішечи став забобонний і не дуже люблю говорити людям про те, що я дуже щаслива людина. Є люди, які навіть не знаючи цього можуть послати негативні флюїди. Тому я не буду казати про те, який я щасливий. Але я щасливий від того – що я живий.

Вадим Карп'як

Сайт: www.fdr.com.ua

Hosted by uCoz